Шкраби


Шкраби.
В епоху більшовиків любили давати нові імена людям і нові назви речам і поняттям. «Шкраб» — це скорочене «школьний работнік». Не робітник – ні. Учитель і вихователь. Відчуваєте зневагу тодішньої влади до вчительської професії?
І щоб там не казали правителі, цю зневагу держави легко бачити навіть сліпому. Бо найбільша дяка працівнику – оплата праці. Якщо її не вистачає на житло, на утримання сім’ї, на задоволення особистих інтелектуальних забаганок, які в учителів обов’язково мають бути, то будь-які слова про повагу до вчительської праці будуть рівноцінні гудінню мотора: тихо гудить – не звертають уваги, гучно гудить – дратує та й годі.
Прочитав недавно статтю Наталії Лехан і багацько коментів до неї. І відчув якусь недосказаність. Бо той, змальований нею, жах навіть читачів приводить у розпач. Що тоді казати про вчителів. Ну, про гарних, професійних, чесних, що тягнуть лямку всім відомо.
Але серед вчителів попадаються всякі люди. Є і збоченці, є і німфоманки. Мій досвід спілкування з учителями — давній і може зараз щось вже по-другому. В чомусь – краще, а в чомусь – гірше. Ну, який є — такий є.

Вчителю, як чоловіку, у яких, за виразом одного лікаря, до певного віку дві голови — нижня і верхня, взагалі важко не бути збоченцем. Бо шо творять старшокласниці одягнуті в скромну шкільну форму, що в положенні сидячи ледь прикриває трусики, а дівочі груди грають під блузкою на весь голос, обіцяючи скору радість батьківства своєму судженому чи кому там прийдеться.
Сила цнотливої дівочої чарівності робить їх однокласників не здатними адекватно сприймати навколишній світ. Це хвилювання передається певною мірою і вчителям, в кого ще є порох в порохівницях. Не остається байдужим в плані естетичного споглядання і той, в кого вже давно нічого немає.
Зараз, я думаю, це – вже не актуально, бо старшокласниці вже в більшості не є дівчатами, а природна, що притягує, мов магніт, їхня свіжість тіла заштукатурена косметикою і дівчина сприймається як манекен. А до манекену який потяг? Та й то сказати: серед сучасних вчителів з’явилася мода милуватись хлопчиками. І віршик давно вже є: хлопченя з розумними очима і з чолом високим та ясним…
Бач стільки захоплення в цих словах. Рідко, надіюсь я, це — рідко. Поки-що відстаємо від Заходу і в цьому. Може передовий досвід Артеку допоможе бути впереді планети всія? Та годі вже про вчителів. Звернемо увагу на вчительок.
Згадую одну історію, почуту на конференції по обміну враженнями після першого року роботи в школі. Послали по розподілу в глухе село молоду вчительку фізики й математики. Так от, вона мов така-сяка затіяла шашні з учнями-старшокласниками. Подробиць не знаю і через те не можу напевно сказати: чи була то німфоманка, чи то було кохання, перед яким частина людей безсила. Дві мої одногрупниці прореагували на ту інфу з розуміючим смішком: «А що ж ще в тій глушині робити? І головне – з ким?» Бо парубки – хто в армії, а хто –вже спився. Ні! Не думайте, що ті одногрупниці вже такі льотри. Хіба що – трішки. І то – потайки, і то – в думках.
Згадую іншу гарну студентку з молодшого курсу, що її хахаль продав своєму випадковому знайомому за покататись на новій яві. Коли до неї дійшла глибина її власного падіння, вона закотила істерику і, якби не співчутлива увага друзів, то може й наклала б на себе руки. Але час лікує і в пошуках чи то великого кохання, чи то великого партнера вона, живучи з жонатим чоловіком, розбиває чужу сім’ю де двоє дітей. В її присутності той бахур вихвалявся нею переді мною і казав, що я — нещасний від початку і до кінця днів своїх, бо не було в мене і ніколи не буде такої, як ота його Юля. Підкреслюю, що збіг імен і фамілій — буквально випадковий.
Оці всі згадані люди по закінченню вузу стали вчителями в школах. Як стали вчителями Вітя і Шурик, що найшли одне одного на четвертому курсі. Шурик хвалився, що прослужив три роки в морфлоті. Але його чомусь не взяли як усіх на військову кафедру. Чому? – Остається тільки гадати.
Або моя однокурсниця, з якою я лиш товаришував, і яка на правах досвідченої дами зі власної ініціативи давала мені різні життєві поради. Про її досвід свідчили її несподівані шокуючі одкровення перед одногрупниками. Бо на моє запитання: «та шо вона так часто болить у тебе ота твоя голова?», вона могла відрізати: «якби ти зробив стільки абортів як я, тобі б голова боліти взагалі б не перестала». До цих пір пам’ятаю свою ніяковість і усмішечки друзяк. Якось ми тоді легковажно до всього відносились. Бо вчили нас, що людина типу сама собі хазяїн і як захоче, так їй і буде. Гарна була дівка! Але їй якось не везло з коханцями: спати – сплять, а женитись – паразити не хочуть.
І це – не найгірші вчителі. Бо ще школярем читав статтю Тетяни Тесс (була така знаменита журналістка в брежнєвський час) про вчителя, що підговорив старшокласників зідрати шкуру із живої собаки. Дуже же вже тому вчителю фізкультури шкура тієї коллі сподобалась.
Учням за той вчинок не було нічого, бо – неповнолітні. А вчителю – нічого, бо собака – не людина, і не гоже розпускати соплі з приводу ніби жорстокості, коли навколо імперіалістична кліка розкрила пащеку, зазіхаючи на мирну жизнь мирних совєцьких людей.

Не всім вчителям в школі — погано. Бо є люди, що в спілкуванні віддають душевну енергію, а є – навпаки. Як ото Сухомлинський: серце віддаю дітям. Як він там його віддавав, я толком не розібрався, але пам’ятаю, що власних дітей у нього ніби не було. Та й будучи директором він міг так впливати на виховний процес, як рядовий учитель ніяк не зможе. Ось у згаданій роботі Наталії Лехан описаний факт обпльовування честі і достоїнства учителя малим шмаркачем. І читачі чи то наївно, чи лукаво рекомендують вчителю звертатися до суду. Але впевнено заявляю, що без підтримки педколективу і особисто директора, це – марна справа, лише даремна трата часу, нервів і грошей. Бо і свідки потрібні, і фахові адвокати. Але педколектив, як і будь-який виробничий колектив, де панує безлад, це – група людей, що мало об’єднані єдиною метою і взаємними зобов’яннями. І кожен вчитель це – оригінальна особистість. І тій особистості не завжди вдається зібгати своє яскраве «я» в рамки спільного «ми».
Як я вже побіжно згадував, серед вчителів є люди, що володіють природною чи набутою здатністю підкорювати юрбу своїй волі. І хоч зірвиголовам тяжко те терпіти, вони — мусять. А вже потрапивши на урок до вчителя, що «серце віддає дітям», вони його візьмуть, будьте певні, вицідять по крапельці, рватимуть як скажені собаки. Як в захваті висловився один веселий семикласник: «Володимир Павлович, Ви – учитель «на во»!!! Бо та директриса на біології нас замучила, то ми хоч на вашому уроці повеселимось і відпочинемо». І я вже й не знав: радіти мені чи плакати.
Хтось знову мені не повірить: нема психологічної дії, є лише методично правильне ведення уроку і все. Та ні! Бо я спитаю в таких: А дикція? А привітний вираз обличчя? Бо вчитель – актор. А крижаний погляд злої чаклунки, як в нашої вчительки історії? З нею не хотіли зв’язуватись навіть найзухваліші розбишаки-двієчники.
А ефект голосу із сильним психологічним впливом я спостерігаю вже більше двадцяти п’яти років на прикладі однієї виховательки дитсадка. Вона колись поїхала на обласні змагання з педагогічної майстерності, а треба зауважити, що туди абикого не посилали. І по закінченню змагань всі обласні специ дуже дивувались: як же то – провести заняття з абсолютно незнайомими дітьми на найвищому рівні?! І присудили їй друге місце, і то через те, що вона із села, а татко її – простий робітник і п’яничка, а мама – швачка.
Але мені то цілком зрозуміле походження отієї сили впливу на дітей. Це – її голос. Коли вона забирає із свого голосу ніжну складову, якою зазвичай користується на людях, то навіть її чоловік із її вже дорослим сином, аби не чути отого неприємного звукового осуду, намагаються якось задобрити чи уладнати конфлікт. І що? Скажете: нова Сухомлинська? – Аж ніяк! Бо чоловік її – безвідповідальна особа що, замість того щоб дбати про добробут сім’ї, днями стирчить в Інтернеті. Син недалеко відкотився від татка і мамки: то бігає за дівками, то грає в комп’ютерні ігри, ні бізнесом не цікавиться, ні політикою. І оце, маючи таку кваліфікацію і досвід вихователя чужих дітей, та отак не виховати свою?
І це ще – нічого, бо в іншої сімейної пари вчителів, син – наркоман і хуліган. І якби не їх додатковий бізнес, що допомагає їм уладнувати судові переслідування, то сидіти б тому синку за гратами не один рік.
У мене була одна директорка, у якої в той час чоловік сидів у тюрмі. Директорки синок творив на уроці, що хотів, а директорка лише розводила руками. Важко, мовляв, без батька. І хоч батько вже скоро вернувся, але це не допомогло і після школи їх син не пішов в армію чи вуз, а пішов за грати. Тоді багато хлопців сідало за хуліганство, бо була війна в Афганістані і військкомати залюбки відправляли українських хлопців в ту м’ясорубку. То може він таким чином тікав від смерті?


Але не всі, як я вже зауважив, вчителі і директори шкіл відчувають себе погано в цьому безладі. Коли людина наділена певною, хай навіть і невеликою, долею цинічності, вона уміє знаходити ту потрібну лінію поведінки і йде за велінням часу. Курять учні? – Хай курять. Матюкаються прилюдно – вдай, що не чуєш. Б’ють однокласника – не помічай і твій настрій аніскілечки не погіршиться. Не вчать учні заданий матеріал, не прагнуть знати твій предмет? — А тобі що до того? Ти – відчитав? – Відчитав. Методично правильно і повністю. І все! Адже вчителю не доплачують за високі знання ( а не оцінки) учнів.
А якби й доплачували якусь чверть чи пів ставки, то те – сльози, а не гроші. А нервів на той результат скільки треба? Коли, для прикладу, люди стають донорами і продають власну нирку, то отримують за те кілька тисяч ує. Але за кордоном ціна тої нирки може сягати й десятків тисяч ує. А хіба нервова система людини дешевша від однієї нирки? Тож усвідомте ту глибину знецінення праці і здоров’я вчителів.
І через оце все вище описане зовсім природнім є вихід, що винайшли мої земляки. Хоча може то й не їх винахід а просто перейняли на конференції по обміну досвідом.
Ця школа взагалі оригінальна в багатьох номінаціях. Коли успішний вступ до вузу був пов’язаний з наявністю в абітурієнта золотої медалі, в цій школі протягом кільканадцяти років стався вибух обдарованості. Бо такої кількості золотих медалей на тисячу випускників дарма шукати деінде.
Зараз, у зв’язку з введенням незалежного тестування, мої винахідливі земляки поки-що заробляють натаскуванням на ті тести, але я вірю, що вони обов’язково придумають якийсь бізнес-фокус. Бо як то ними кажеться-балакається: нема грошей – в солому спать.
Так як придумали фокус, коли батьки змушені посилати своїх дітей на платні додаткові заняття, бо дитина не може одержати гарну оцінку лише відвідуючи урок. Піймати за руку такого вчителя практично неможливо, бо через об’єм і складність матеріалу, що вивчається в школі, засвоїти його в повній мірі може тільки дійсно обдарована дитина, та ще й з надзвичайною пам’яттю. Отож вчителю достатньо підвищити свої вимоги до стандартних і більшості учнів не бачити своїх гарних оцінок, як деяких частин свого тіла. От і виходить, що багаті – платять, а бідні – плачуть та тихцем проклинають. Дехто з вчителів це не практикує, бо кажуть – совісно.
Але навіть якби деякі наївні батьки стали скаржитись владі, то в цих педагогів завжди непогана криша. Є родичі в СБУ, є – в податковій. Сама директорка неодноразово була районним та обласним депутатом і то є свідченням чи то поваги суспільства, чи то вміння гарно організуватись. Про її авторитет промовисто говорить історія з виборами 2004 року. Вона виступала представником партії регіонів і педколектив як один був змушений працювати на Януковича то як спостерігачі, то як члени комісій. Багато хто з них не безплатно.
Для чого все це я розповідаю. Бо не всі вчителі однакові в своєму відношенні до життя. І школи бувають різні. І повинні бути різні школи, щоб у батьків і учнів був вибір. Тут багато причитають: куди ми котимося? Звісно куди – у прірву. У багатьох можливе своє бачення виходу, як то один із них: будь-яким чином в Європу і хай нас там виховують.
Я пропоную (і агітую за) інші підходи.
Чому у батьків, а через те і в їхніх дітей, таке неприйняття вимог шкільного статуту? Більше того, звідки таке нехтування законами країни, де вони проживають? А що ж ви хотіли, коли ті закони побудовані так, що їх певному колу людей необов’язково виконувати. Я вже писав на цю тему раніше і через те даю лише фрагменти опису того устрою суспільства, яким воно повинне бути.
Діти народжені в Україні мають окремий статус – це майбутні громадяни з 15 років. Чому з 15? Багато п’ятнадцятилітніх хотіли б працювати і багато вже зрілих дівчат хотіли вийти заміж, а те що у багатьох ще вітер у голові, то це результат виховання і той вітер у них не вивітриться ще дуже довго.

При постійному порушенні норм Конституції при судовому переслідуванні разом із вироком суду громадянин України автоматично стає особою без громадянства ( це із відбуванням покарання) на термін покарання або на рік-два довший.


Особа без громадянства є: 1) не виборець; 2) не член партії; 3) при достатньо періодичному статусі (більше трьох раз загальним терміном 10 -15 років) – позбавлення батьківських прав з виплатою аліментів як додаткового податку; 4) при виїзді за кордон ( законному чи не законному) не має права повертатись; 5) не має права перебувати на державній службі і займати посади з матеріальною відповідальністю; 7) не може займатись будь-яким бізнесом; 8) не член профспілки. Особа без громадянства, як людина, має всі права, крім вище зазначених. Позбавлення громадянства довічне чи тимчасове – це сильний стимул для громадян України в додержанні законів.
Багато коментаторів на інших сайтах обурювалися: це ж шо виходить? Якшо я когось машиною переїхав, то шо мені – бізнес віддати державі?
І він частково то правий, бо підстроїти аварію конкуренту можна аж бігом. Але така конституція зможе справедливо працювати лише з чесним судом і добросовісними слідчими. І знову бачимо, що ситуація в школі нерозривно зв’язана з державним устроєм. Бо он в Германії батьків, що не слідують вимогам загальної школи штрафують і позбавляють навіть батьківських прав. Хтось знову про фашистів?
Як зацікавити батьків бути найкращими батьками? Може оце:
Діти – це майбутні громадяни країни. Вони повинні бути здорові. Крім радості батькам це дасть зекономити суспільству значні кошти на лікування.
Діти повинні бути виховані і достатньо навчені до вступу в самостійне життя. До речі: без такого виховання не можливо зберегти дане богом здоров’я.
Оскільки діти перебувають у школі часу не менше аніж дорослі на роботі, потрібна кардинальна реформа освіти:

1. всебічно оцінювати здібності і можливості дитини з допомогою тестування ( у психологів є безліч методик) і спостереження, даючи дитині проявляти себе в різноманітних видах діяльності.
2. давати дитині можливість розвиватись у тій діяльності яка їй подобається (для цього вочевидь треба створювати спеціалізовані класи і школи, взагалі це є присутнє: музикальні, спортивні, суворовські).

3. треба ліквідувати той парадокс, що вчивши 10 років математику людина не може зробити простеньких підрахунків, вчивши 8 років іноземну мову і десять років рідну не знаємо толком ніякої.

4. з самого малку трудова діяльність з наростаючою інтенсивністю (не вміють і не люблять обслуговувати себе у школі і вдома).

5. для вироблення виховних навиків майбутніх батьків старші діти повинні допомагати вчителям ( і це дасть економію трудових ресурсів і допоможе суттєво збільшити зарплату).

6. про здорову їжу і здоровий відпочинок зрозуміло всім.

7.Відомо (в крайньому разі священикам і педагогам), що основа дитини ( її особистість) формується до 7 років. Через те дуже важливим є те якою дитина приходить в школу. І якщо до трьох років хай дитина буде вдома з мамою то старшою вона повинна виховуватись в дошкільних закладах (Хоч би до обіду), по закону у такої мами скорочений робочий день з доплатою від держави за виховання дитини.8. кваліфікація кадрів у дошкільних дитячих закладах повинна бути більш високою (т.зв. педучилища треба реформувати), у них повинна бути вища освіта і зарплата в два рази вища ніж у школі – це повинен бути спеціаліст з медичними, психологічними, педагогічними знаннями, богобоязлива совісна людина високої культури.
9. привити дитині «імунітет» до нечистого впливу навколишніх.

10. здається розумним поява окремих дівчачих і хлопчачих шкіл.
Здоров’я батьків та їх дітей є нерозривно зв’язаним. Багато є балачок про виправлення демографічної ситуації. Це можна досягти збільшенням народжуваності та покращенням охорони здоров’я.
Збільшення народжуваності має за мету не в будь-яких сім’ях, а в соціально здорових сім’ях, де діти появляються бажані і виростають в атмосфері любові. Отож, виплати на дитину мають одержувати лише громадяни України. А громадянств
о України треба заслужити і все життя підтверджувати відповідальним ставленням до своїх обов’язків.
Щоб одержувати підвищені виплати на виховання дитини, батьки, будучи громадянами України, повинні не курити, не зловживати спиртним і не вживати наркотиків. Велика ймовірність, і статистика це підтверджує, що в таких сім’ях діти ростимуть здоровішими і буде економія в бюджеті на медицину. Фальсифікація медперсоналом даних медогляду тягне згідно закону позбавлення громадянства і судове переслідування.
Для отримання підвищених виплат хоча б один з батьків повинен мати заслуги переможців в спортивних та інтелектуальних змаганнях при успішному навчанні в школах і вишах, бути зразковим громадянином ( наприклад: не порушувати правил дорожнього руху в грубій формі з указаною в законі частотою).

Не знаю: чи вдасться колись реалізувати щось подібне, але іншого виходу в нас немає.
Інші міркування на подібні теми дивись тут: http://h.ua/story/247279/ , http://h.ua/story/86378/, http://h.ua/story/85591/ .






Новости